Веломандрівки Дніпропетровщиною. 100 км до місцевих «Мальдівів»

Веломандрівки Дніпропетровщиною. 100 км до місцевих «Мальдівів»

Україна, Дніпропетровська область, Дніпропетровська область

Подорожуємо велосипедами з міста Дніпро через села до Вільногірського кар’єра – місцевих «Мальдівів».

Хто з нас не хоче поніжитися в білому піску, загоряти під сонцем, плавати в теплій воді? Але карантинні обмеження та локдаун стримують. Тож ми пропонуємо альтернативний варіант – «місцеві Мальдіви». 

Ця подорож на 102 км з підйомом на 572 м, починаючи від пам’ятника генералу Юхиму Пушкіну, розташованому на початку проспекту Д. Яворницького міста Дніпра, про який можна прочитати в статті «Перший післявоєнний пам’ятник у Дніпропетровську», а завершується на «місцевих Мальдівах» (Вільногірський кар'єр). Якщо їхати з середньою швидкістю 17,8 км/год, то подорож вкладеться приблизно у шість годин.

Маршрут Дніпро-Вільногірськ. З архіву авторки

Від уже згаданого танку, спорудженого у 1967 році як пам’ятник генералу-визволителю Дніпропетровщини, ми спускаємося до Січеславської Набережної і їдемо повз пам’ятник загиблим воїнам-афганцям, Амурський і Кайдацький  мости по Набережній Заводській, місце форсування р. Дніпро радянськими військами в період боїв за м. Дніпропетровськ та виїжджаємо на вулицю Велика Діївська, звідти дорога нас веде у селище Таромське. Про ці місця можна прочитати та подивитися яскраві фото наприкінці тексту у додаткових посиланнях. Та повернімося на маршрут.

Свято-Покровский храм: https://ua.igotoworld.com/ru/poi_object/75062_svyato-pokrovskiy-hram-dnepropetrovsk.htmСьогодні Таромське – великий і розлогий західний район міста Дніпра. Ця територія вперше згадується у відомій праці «Опис України» французького інженера Гійома Левассера де Боплана (перше видання 1651 р.). Є безліч версій походження назви. За народною версією, її пов'язують зі звуком «тарам-тарам», що виникав під час тарамтіння возів розбитою кам'яною дорогою у центрі поселення. Старожил-таромчанин Леонід Воловик вважає, що назва пішла від прізвища першого поселенця-козака, можливо, Тарамка, а просвітянин Валентин Головко у 1974 році написав запит до Інституту мовознавства імені О.О. Потебні АН УРСР, звідки одержав відповідь, що в основі назви лежить східно-тюркське «тарам», що означає «розгалуження ріки у гирлі, дельті». І дійсно, якщо піднятися на Високу гору, то звідти видно, як Дніпро розділяється на кілька проток між острівцями. 

Гуляючи тут, ви побачите церкву Святої Покрови, побудовану наприкінці XVIII сторіччя у старій частині поселення (сучасну церкву звели 1905 року) й інші найдавніші пам’ятки архітектури: залізничну станцію і земську школу, які теж справлять на вас приємне враження. 

Звідти легко потрапити у Південний район м. Кам’янське. Легко знайдете місце, де можна перепочити та поїсти. Якщо матимете час та бажання, можна відхилитися від маршруту і познайомитися з містом. Тут ви можете відвідати музей історії міста Кам'янського – найбільший музей міста з культурно-виставковим центром. Загалом тут діє 19 музеїв, Академічний музично-драматичний театр ім. Лесі Українки, кінотеатри ім. Т.Г. Шевченка, «Мир», літературна студія, Свято-Миколаївський кафедральний римо-католицький костел, Центральна міська бібліотека. Міський парк і Кам'янське водосховище – одне з шістьох великих водосховищ у каскаді на Дніпрі також запрошують на побачення. Тут буде на що подивитись! І про саме місто є що розповісти. Більше можна прочитати в статті «Серед степових просторів України».

Далі дорога пролягає полями та чагарниками, тому будьте обережні. Беріть обов’язково з собою крем від засмаги і спрей проти комах. А також перевіряйте кілька разів за різними картами прокладений маршрут, адже навігатор може помилятися. Нам не пощастило і тому довелося йти близько кілометра полем, де поблизу немає ніякої дороги, ми несподівано потрапили потрапили в чагарники, з яких ледве вибралися. До речі, коли розумієте, що не можете проїхати або ж у вас під колесами сухе бадилля, краще йти пішки, щоб не пробити колеса та не заробити «зміїний укус». На цьому шматку маршруту ми йшли пішки, поки не вийшли до дороги, зрозуміли, що можна було об’їхати, але це плюс ще шість кілометрів. 

Чагарники. Фото авторки Дорога, якої немає. Фото авторки

Так ми вийшли на автомобільний шлях національного значення Н08, яким їхали в Кам’янське. Він же тепер приводить і до першого села – Степового. Воно розміщене між річками Суха Сура і Мокра Сура. Там можна сісти перепочити і насолодитися красою маленького села, адже вже проїхали близько половини шляху.

Біля річки Суха Сура. Фото Антона Клиби Річка Суха Сура. Фото авторки

Зовсім поруч розкинулося с. Новоселівка. Воно було засноване у 1870 році на лівому березі річки Мокра Сура переселенцями з села Романкового. Романкове – історична місцевість Кам'янського, західна правобережна частина міста, колишнє запорозьке містечко на правому березі Дніпра, найстаріша частина міста. Тут вам відкриють свої секрети балка Блоква та Марсова гора. 

Далі – с. Степанівка на лівому березі річки Оріль. Поблизу села на вас чекає ботанічна пам'ятка природи місцевого значення «Ділянка соснових насаджень». Його площа – 5 га. Статус присвоєно 1977 року для збереження частини лісового масиву з сосновими насадженнями на лівобережжі річки. Чисте повітря, зелень, краса природи. Це варте того, щоб зробити там зупинку.

Дорогою нас зустрічає ще одне село – Семенівка. В «Історії міст і сіл Української РСР» закріпилась міфічна версія про те, що документальна згадка про існування села датована 1691 роком, коли капітан Нагорний віддав частину цього села «…надворной советнице Авдотье Семеновне Мироненковой…». Це на довгий час зробило село однім із найстаріших поселень краю. Проте, за дослідженнями історика Віктора Заруби, воно засноване після казенної ревізії 1782 року. Тут можна знайти Національну пам'ятку архітектури Свято-Вознесенську церкву, споруджену за проєктом губернського архітектора Миколи Насеткіна на честь перемоги у війні 1812 року. В цій церкві хрестили видатного дослідника та мецената Олександра Поля, тут же він і вінчався.

Поблизу села розташований ландшафтний заказник загальнодержавного значення Вишневський і бере початок Балка Савронська. Заказник нагадує широку степову балкову долину, схили якої заросли цінними ділянками степу, а на правому схилі розташовані Лобинські ліси. Там можна знайти рослини, занесені до Червоної книги України. 

«Ділянка соснових насаджень» http://surl.li/bdzsl Ландшафтний заказник загальнодержавного значення Вишневський. Фото авторки

Рухаємося далі. В край, на території якого виявлено поселення і могильник бронзової доби, а також курганні поховання. Про це зокрема свідчить велика колекція «кам'яних баб», зібраних видатним краєзнавцем Олександром Полем. Більшість цих пам'яток XI–XIII століть перенесена до Дніпропетровського національного історичного музею. Так, ми у м. Верхівцеве. Місто і залізничну станцію поблизу названо на честь першого начальника Катерининської залізниці, талановитого інженера Олександра Верховцева. Тут є цікаві архітектурні пам’ятки, особливо будівля залізничного вокзалу та колишній будинок начальника станції (пізніше – Клуб залізничників, зараз – центр відпочинку «Юніт»), Свято-троїцька церква. 

Далі дорога веде повз село Петрівка і через села Калинівка й Дубове, де ми купуємо воду та їмо морозиво. Місцевість полонить наші серця красою садочків і хатинок.

Курган поблизу села Петрівка. Фото авторки

Ось ще кілька кілометрів, і нарешті ми на «Мальдівах». Мальовничий пляж утворився на місці промислового кар'єру. Чиста вода з підземних джерел заповнила штучно створену яму, тому водоймище здається таким блакитним. До речі, воно ніколи не цвіте. Гарний відтінок воді також надає білосніжний пісок на дні, який став таким у результаті промислової обробки. Оскільки пляж безкоштовний, то у вихідні тут багато людей. Краще вирушати у будні дні, коли тут не так людно.

Вільногірський кар'єр. Фото авторки Вільногірський кар'єр. Зображення на гугл-картах. З архіву авторки

Наша порада, якщо ви плануєте саме велоподорож, то виїжджайте рано-вранці, щоб дістатися кар’єру ще засвітла. І подумайте, як повертатися дому. Можна їхати додому електричкою. До вокзалу всього 3 км, тому можна заскочити туди одразу, взяти квитки на зручний час, і спокійно вирушити відпочивати. Або ж узяти з собою намет, щоб можна було в ньому заночувати. Або дістатися Вільногірська та знайти місце для ночівлі, а додому їхати вже наступного дня. На жаль, найближчі готелі – в м. Кам’янське та у селі Світлогірському, а це мінімум у 25 кілометрах від нашого місця.

Шлях на машині позначено синім, електричкою – червоним: maps.google.com

Радимо завітати і в саме місто Вільногірськ та покаталися там. Містечко зовсім маленьке, але чарує своєю невимушеністю та мінливістю. На головному проспекті ми їхали швидше за деякі автомобілі, зважаючи на те, що ПДР не порушували! Місцевий центральний парк вартий того, щоб погуляти в ньому. Тут і атракціони, і літній кінотеатр, і різноманітні локації для відпочинку; фонтан, який своїми переливами та підсвічуванням може конкурувати з вінницьким співочим фонтаном. Тут постійно організовують різні цікаві фестивалі, карнавали, арт-марафони, спортивні змагання, на які збираються майже всі мешканці міста. 

На в’їзді до м. Вільногірськ. Фото авторки

Тож сідаймо на велосипеди та подорожуймо нашим краєм, який завжди знайде, чим здивувати!

Титульне фото авторки

Анна Клиба
Бібліографія:

Замість кордону: ТОП-9 місць відпочинку Дніпропетровської області // Новомосковська правда.– 2020.– № 10 (9.07).– С. 5: фот.
Новомосковськ увійшов до списку «туристичних магнітів» області // Новомосковська правда.– 2020.– № 13 (13.08).– С. 6 : фот.
Орлов О. Полівськими місцями // Свята справа.– 2007.– № 3/4.– С. 65–67
Чабан М. Степанівка: [історія та сучасність села ] // Зоря.– 2014.– № 55 (1.08).– С. 5: фот.
Шруб К. Топ-5 «зелёного туризма» // Днепр вечерний.– 2013.– № 84 (5.07).– С. 5.
***
Манюк В. В. Вишневський заказник: [Про ландшафтний заказник загально-державного значення] // Енциклопедія сучасної України.– К.: Ін-т енциклопедичних досліджень НАН України, 2005.– Т. 4: В-Вог.– С. 479.
***
Днепровские мальдивы: как добраться и чем там можно заняться [Електронний ресурс] / С. Юрченко.– Режим доступа: https://dp.vgorode.ua/news/sobytyia/a1127004-dneprovskie-maldivy-kak-dobratsja-i-chem-tam-mozhno-zanjatsja
Таромське [Електронний ресурс].– Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BC%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B5
Створено: 19.01.2022
Редакція від 19.01.2022